Сіроманець Микола Вінграновський Вночі прийшла осінь, і вовк хмукнув на сизий листок ожини, хмукнув і сказав: "Ого- го!" Тоді він підняв лапу і лапою вмився. Промив очі, пострушував з себе листя, послухав свист синиці і знову ліг. — Далеко! — сказав він...
More
Сіроманець Микола Вінграновський Вночі прийшла осінь, і вовк хмукнув на сизий листок ожини, хмукнув і сказав: "Ого- го!" Тоді він підняв лапу і лапою вмився. Промив очі, пострушував з себе листя, послухав свист синиці і знову ліг. — Далеко! — сказав він собі.— А навіщо? Потім вовк заспівав. Він співав тихим старим голосом, і така дорога лежала за ним, що аж за Одесою і за Єгиптом виднілася кожна бадилина. Вовк лежав між грибами, очима у поле, і над ним по листочку опадав ліс. Звали його Сіроманцем, і він був найстарішим вовком у світі. Все своє сіроманче життя він водив зграю. Молоді вовки з лісів і яруг мріяли пройти у нього бойову вовчу стратегію і тактику. Він снився молодим вовчицям. Не один кінь з предсмертним кривавим хрипом падав на траву чи на сніг од зубів Сіроманця. Його проклинали конюхи і пастухи. Коли ж нічого було їсти і вовк пересиджував день або й три на болоті чи в чагарях, то й зграя сиділа позаду нього, кусаючи себе за хвости. — Не здохнете! — казав їй вовк.— Вам аби
Less
