Планетник.
Повість -легенда
Мене перекинули агрономувати під Славуту.
Так я опинився в селі Вер-бівцях, де й
порадили стати на квартиру до Олени Булиги.
Я прийшов до неї травневого
вечора.
Зупинився за причілком і задививсь.
.
.
Коло хати...
More
Планетник.
Повість -легенда
Мене перекинули агрономувати під Славуту.
Так я опинився в селі Вер-бівцях, де й
порадили стати на квартиру до Олени Булиги.
Я прийшов до неї травневого
вечора.
Зупинився за причілком і задививсь.
.
.
Коло хати цвіте вишня, на порозі сидить бабуня.
Вона тримає на колінах мищину.
Встає вечірня зіронька.
Бабуня щось повільно жує.
Не довечеряла й покинула.
її не
бере сон.
Такою я і застав її — Олену Булигу: в ізсунутій на потилицю хустині, у камізельці,
сиділа на дубовому порозі, спустивши ноги в шкарбунах на зачов-ганий камінь, і
дивилася в небо.
Пробираючись між зорями, летів супутник.
Вона спостерігала за цією зіронькою й
запитала:
— Літаєш?.
.
— раз.
І вдруге: — Літаєш?.
.
Зеленаво-голуба цяточка рухалась і миготіла.
Стара обіруч тримала мищину з
недовечірком.
Коли супутник закотивсь, я привітався й сказав, чого прийшов.
— А ви часом не впали з неба? — запитала вона радо.
Я подумав: насміхається
Less
